Водії все частіше відволікаються на будь-що, будучи за кермом – у всьому світі це вже стало серйозною проблемою, яка загрожує посилитись у найближчому майбутньому.
Низка досліджень доводить, що використовувати мобільний телефон за кермом (неважливо, відправляти повідомлення або просто розмовляти) не менш небезпечно, ніж вести автомобіль під впливом алкоголю. У США, у штаті Нью-Йорк, майданчики для відпочинку вздовж швидкісних автомагістралей були перейменовані на майданчики для відправлення повідомлень (Text areas), а спеціальні знаки вздовж доріг нагадують, що якщо водія тричі спіймають на використанні мобільного телефону за кермом, він втратить права. Однак фактори, що відволікають, аж ніяк не обмежуються телефоном. Діти, що кричали на задньому сидінні, не раз виявлялися причиною того, що їх мама дивилася в дзеркало заднього виду замість лобового скла, не помітивши вчасно, що машина, що їде попереду, загальмувала. А хлопці, бувало, втикалися в бордюр, задивившись на красуню, що йде по тротуару.
Дайвери, що відволікаються на щось під водою, – теж серйозна проблема. Хоча пристрої, що дозволяють відправляти повідомлення з-під води (а вони вже існують), поки що широкого поширення не отримали. Але нам і без того є на що відволіктися під час занурення – і це може призвести до найсумніших наслідків.
Що буде, якщо дайвер відвернеться
Більшість випадків загибелі дайверів належать до однієї з двох великих категорій: закінчилася дихальна суміш або виникли проблеми медичного характеру (наприклад, серцевий напад). Іноді як фактор, що сприяв тому, що дайвер залишився без повітря, вказується втрата партнера або соло-дайвінг. Коли в соцмережах починають обговорювати дайвера, який раптово виявив під водою, що його запас газу закінчується, обов’язково знайдеться хтось, хто звинуватить у цьому інструктора (погано навчив) або напарника (недодивився). Але ж ми не звинувачуємо інструктора автошколи, якщо навчений ним водій потрапляє в аварію, відволікаючись на мобільний телефон. Адже по суті ситуації схожі. І у випадку з дайвером основна причина проблеми проста і зрозуміла – він не дивився на манометр під час занурення. Ймовірно, у нього було заняття цікавіше, яке в той момент було для нього важливіше за манометр. Хоча, звичайно, здоровий глузд підказує, що під водою немає нічого важливішого, ніж регулярно перевіряти, скільки в тебе повітря, де твій напарник і чи все в нього в порядку.
Більшість випадків, коли у дайвера раптово закінчувалося повітря, викликані тим, що він не дивився регулярно на свій манометр. Чи можна сказати, що справа у нестачі навчання? Навряд чи. Необхідність регулярно перевіряти показання манометра та глибиноміру – це основа курсу Open Water у будь-якій системі навчання. Але під час занурення завжди може знайтися щось, на що ви відволікаєтесь. Фотограф у гонитві за вдалим кадром, наприклад, із черепахою, може не помітити, що опустився надто глибоко. Дайвер, вимушений плисти проти течії, може не згадати про свій манометр і пропустити момент, коли слід розпочати спливання. Або новачок, який уперше побачив під водою якусь небачену ним раніше животину, в захопленні може забути взагалі про все на світі. В ідеалі, вашого навчання та досвіду має вистачити, щоб ви завжди пам’ятали необхідні будь-якому дайверу ази. Але, на жаль, так не завжди.
У мене була напарниця, яка підходила до занурень дуже відповідально. Вона завжди контролювала ситуацію, вона із суворою періодичністю перевіряла показання манометра і завжди була в курсі того, що відбувається довкола. Але варто їй побачити велику зграю риб, як вона забувала про все на світі. Зачарована зграєю якихось барракуд, вона вже й не згадувала про план занурення.
Чи готові ви до підводної фотокамери?
Чи можна сформулювати питання по-іншому: Нових дайверів стали гірше вчити, чи фактори, що відволікають, стали більш потужними?
Подібно до телефону на суші, підводна фотокамера – річ корисна. Однак камера під час занурення може стати істотним фактором, що відволікає. Камери завжди заважали дайверам зосередитись на зануренні, але якщо порівняти сьогоднішню ситуацію з тією, що була, скажімо, 15 років тому, між ними є суттєва різниця. Коли я починав пірнати близько 20 років тому, підводна камера була серйозним фінансовим вкладенням. Пройшло чимало часу після покупки першого комплекту спорядження, перш ніж я зміг наважитися на придбання камери. Камери, від якої на суші не буде жодного штибу. І до того моменту, коли я став щасливим власником нової підводної камери, в моєму багажі вже було чимало занурень. Усі базові навички дайвера, які я опановував на курсах, були відпрацьовані до автоматизму. Я не замислюючись перевіряв показання приладів та контролював те, що відбувається під час дайву. Взявши до рук камеру, я мимоволі мав відволіктися від занурення і зосередитися на фотозйомці. Але на той момент у мене вже був певний досвід. А фотографування на той момент було обмежено кількістю кадрів на плівці – зазвичай їх було 36.
